Історія більярду
З історії відомо про наступних різновидах більярду:
а) російський більярд - зі строгими лузами, видатними з не дуже пружних бортів, зручними для удару всякої сили;
б) польський більярд - лузи дуже великі в порівнянні з кулями; борт злегка знижений і на ньому кулі падають легко; ці Більярдні столи невеликої величини і не допускають сильної гри;
в) віденський більярд або французький з лузами; борт незвичайно пружний; лузи вирізані не на борту, а в площині Більярда.
г) французький або італійський карамбольном більярд не має луз; розміром не великий; борт дуже пружний.
Взагалі ігри в кулі були чи не першими, придуманими людиною. Батьківщиною більярда вважається Азія: Індія або, скоріше, Китай. По дивному складу національного характеру, найважливіші винаходи, зроблені китайцями, рідко доводилися до досконалості. Так і «китайський більярд» до цих пір залишився нехитрою дитячою іграшкою. Але генуезькі купці разом з шовком, порохом і компасом завезли до Європи і нову гру.
На рубежі ер єгиптяни грали тут в щось, що нагадує більярд і боулінг одночасно. Втім, повних аналогів цієї гри немає ніде у світі.
Кімнату для гри вчені розкопали в 56 милях на південь від Каїра, на території Фаюмського оазису. За оцінками дослідників, вона досить простора і цілком може служити прототипом сучасного залу для боулінгу, передає портал Discovery News.
Як повідомили археологи, які представляють три італійських університету: Університет Мессіни, Університет Трієста і Університет Пізи - кімната була частиною житлового будинку. Швидше за все, заклад це діяло за часів римського правління Єгиптом, у II-III ст. н. е..
Суть гри, за словами археологів, полягає в акуратних кидках декількох кам'яних куль по спеціально розлініяної доріжках.
Комусь спало на думку перенести гру з кулями на лужку в будинок на підлогу, а потім вже на стіл. З тих пір у більярда з'явилися різні версії. Всі столи робили чотирьох вугільними і, тільки лише Китай використовував восьми і шести вугільні лузних і безлузного столи.
Як з'ясували археологи, довжина доріжки майже 4 метри, ширина - 20 сантиметрів. Доріжка знаходилася нижче решти статі на 9 сантиметрів, а в центрі малося квадратне 11-сантиметрове отвір. Під акуратним отвором єгиптяни спеціально вкопали велику теракотову вазу, наповнену дрібним піском.
За словами вчених, кулі, використовувані в грі, мали різні розміри. Один точно підходив під отвір на доріжці, а другий явно перевищував ці розміри.
Як припустила Бресціані, грати в цю древню суміш більярду та боулінгу могли дві людини, що стояли в протилежних кінцях доріжки. Один з них кидав велику кулю, другий - той, що поменше. «Можливо, вони кидали« м'ячі »одночасно. Гравець, кидати велику кулю, повинен був не дати маленькому «м'ячу» потрапити в лузу. Якщо ж це відбувалося, маленький куля можна було легко витягти з вази з піском », - розповідає археолог.
Противники могли змінюватися кулями по ходу гри, проте кількість перемог вважали, швидше за все, за кінцевим місцем розташування маленького м'яча. «Швидше за все, переможцем оголошувався той гравець, який закатував м'яч в отвір як можна більшу кількість разів за гру», - зазначила Бресціані.
Німці приблизно в той же час на довгих столах з поглибленнями, куди за допомогою палиці потрібно було загнати кам'яну кулю супротивника, грали в свій «Balkespiel».
У ХV-початку XVI століття популярність більярда була вже настільки висока, що великий Шекспір ??у одній п'єсі допускає анахронізм, кажучи, що Клеопатра грала в більярд зі своїм євнухом Мардьяном. А один з істориків Франції свідчить, що Карл IX в знамениту Варфоломіївську ніч 24 серпня 1572, граючи на більярді, «поклав кулі та кий і схопився за аркебуз, з якого став стріляти по втікачам гугенотам».
В Європі починається бум наукових досліджень касаемо більярду. Перша книга І.А. Ейлера (син видатного математика Леонарда Ейлера) в 1758 р. публікує «Дослідження про рух кулі в горизонтальній площині».
У XIX в. більярд вже повсюдно поширений і всім не дає спокою неймовірні траєкторії куль. У 1928 р. легендарний французький більярдіст Мінго публікує в Брюсселі книгу «Шляхетна гра більярд», після чого його можна вважати одним з основоположників сучасної гри на більярді.
Існує історія про те, що більярдний стіл був подарований святому Августину приблизно в 1580 році, але дослідження в цій області зазнали невдачі. Найбільш вірогідний варіант, що більярд був привезений данськими і англійськими переселенцями. З тих пір гра поширилася по всьому колоніям. Є відомості про те, що Джордж Вашингтон виграв матч у 1748 році.
До 1830 року стали повсюдно розвиватися публічні клуби для гри в більярд. Найбільш відомий клуб Бассфорда в Нью-Йорку, який був організований для брокерів на біржі. Далі розвинулися американські версії гри, включаючи пінпул, який грається з маленькими кеглями, і "15 куль", яка описується далі.
Американська індустрія більярду та неймовірне зростання популярності більярду зобов'язані якомусь Майклу Фелану, батьку американського більярду. Фелан емігрував з Ірландії і в 1850 році написав першу книгу про більярд в Америці. Він розробив перші правила і стандарти гри. Він додав ромби на бортах столу для більш точних ударів і розробив нові столи та дизайн луз. 1 січня 1859 перша стаття про більярд з'явилася в "Leslie's Illustrated Weekly". Кілька місяців потому Фелан виграв $ 15 000 в Детройті на першому важливому матчі в історії Сполучених Штатів. Він зайнявся розвитком гри і заснував компанію "Phelan & Collender", яка займалася виробництвом аксесуарів для більярда.
У 1884 році компанія злилася зі своїм конкурентом "JM Brunswick & Baike", сформувавши компанію "Brunswick-Balke-Collender Company", яка контролювала всі аспекти більярду аж до 50-х років XX століття. Нащадок компанії, фірма "Brunswick Billiards" до цих пір є найбільшим виробником в Америці.
Основною грою в Америці до 70-х років XVIII століття була "4 кулі", в яку зазвичай грали на великому (3,5-4 метри) столі з чотирма лузами і чотирма кулями: два червоних і два білих. Це було пряме успадкування англійського більярду. Підрахунок очок вівся по вдалому попаданні в лузи, або по подвійним або навіть потрійним ударам (коли биток потрапляє в декілька куль при одному ударі). З чотирма кулями було дуже багато способів ведення рахунку, і стало можливим набирати 13 очок з одного удару. Ця гра справила на світ два продовження, які перевершили її по популярності в 70-х роках XIX століття. Одна з них називалася "Straight Rail" і була предком всіх ігор без луз. Друга гра називалася "15 куль" і стала предком практично всіх сучасних ігор. Тоді ж з'явилося слово "ПУЛ", що означає колективну ставку. Безліч ігор іншого роду, таких, як покер, використовували поняття "пул", але воно прижилося тільки в більярді. Слово "Pollroom" означає місце для гри в пул, але в XIX столітті так називали місце для прийняття ставок на скачки. Столи для гри в пул були встановлені для того, щоб боси могли вбивати час в перервах між стрибками. З тих пір ці два поняття злилися в одне і прижилися в більярді.
Гра "15 куль" гралася з 15 кулями, пронумерованими від 1 до 15. Забиваючи куля, гравець отримував очки, еквівалентні номеру кулі. Загальна сума очок складає 120, так що перший гравець, який набрав 61 очко, ставав переможцем. Ця гра, також звана "61-Pool", була використана при проведенні першого американського чемпіонату в 1878 році. Пізніше, в 1888 році, подумали, що справедливіше буде рахувати кількість забитих куль, ніж їх номери. Ця гра, що отримала назву "Continuous Pool", замінила "15 куль" в змаганнях.
Свій внесок у вдосконалення гри вносять і інші країни. У 1820 році англійці Бартлі і Карроу почали застосовувати більярдну крейду, щоб кий менше ковзав. А в 1856 році американець Майкл Фелан запропонував обкантовувати борту столу вулканізованої гумою, яка набагато краще відбивала удари куль.
До кінця ХIХ століття більярд перестає бути просто грою аматорів, він набуває характеру спорту. У 1873 році в Нью-Йорку відбувся перший всесвітній спортивний турнір з карамболь.
На початку ХХ століття в Європі зростає кількість об'єднань професійних більярдистів. У 1911 році в Кельні заснований Союз німецьких любителів більярду. Роком пізніше в Парижі створено Міжнародне об'єднання федерацій любителів більярду. З 1913 року в Берліні видається спеціальний журнал «Світ більярду», а пізніше «Більярдна газета».